Основні компоненти сповільнювачів зазвичай включають неорганічні солі, органічні кислоти, цукри та їх похідні.
Конкретні склади відрізняються залежно від застосування. Звичайні неорганічні солі сповільнювачі включають фосфати, борати та солі цинку; типи органічних кислот включають лимонну кислоту, винну кислоту та глюконову кислоту; а цукри та їх похідні включають сахарозу, глюкозу та ефіри целюлози. Ці компоненти досягають гальмівного ефекту, затримуючи реакцію гідратації цементу або перешкоджаючи процесу кристалізації.
З технічної точки зору сповільнювачі функціонують за допомогою наступних механізмів: 1) адсорбування на поверхні частинок цементу з утворенням захисної плівки; 2) реагуючи з продуктами гідратації цементу з утворенням важкорозчинних сполук; і 3) зміна іонних концентрацій у розчині для впливу на кристалізацію. У бетонобудуванні як сповільнювачі зазвичай використовують лігносульфонати (дозування: 0,1–0,3%) і гідроксикарбоксилати (0,03–0,1%).
Сценарії застосування включають: 1) бетонну конструкцію в жарку погоду (затримка схоплювання на 2–4 години); 2) маса бетону (контрольована теплота гідратації); 3) транспортування-готового бетону (збереження працездатності). Основні міркування під час використання включають: 1) строгий контроль дозування (надмірна кількість може знизити силу); 2) випробування на сумісність з конкретним цементом; 3) сумісність при поєднанні з іншими домішками.
Що стосується галузевих стандартів, GB 8076-2008 визначає показники ефективності сповільнювачів бетону, такі як різниця в часі схоплювання більше або дорівнює +90 хвилин і 3-денний коефіцієнт міцності на стиск більше або дорівнює 90%. У хімічній промисловості сповільнювачі також широко використовуються в таких секторах, як видобуток нафти (бурові рідини) і харчова промисловість (наприклад, стабілізатори морозива), де вибір компонентів повинен відповідати відповідним галузевим нормам.